Транзиторні тіки виникають часто: 5-10 % дітей в дитячій популяції. Середній вік 6-7 років, але можуть виникати від 1,5 до 17 років. У більшості дітей виникають у віці до 11 років і проявляються кліпання очима. Для захворювання характерний наростаючий перебіг з піком у віці 10-12 років , а далі симптоматика зменшується і повністю зникає.
Наразі не існує відомої причини транзиторного тікового розладу. Серед можливих причин виділяють:
• Психоемоційне збудження.
• «Тік першого вересня». Приблизно у 10 % дітей нервовий тик дебютує у перші дні відвідування школи. Це пов’язано з новими умовами, новими знайомствами, визначеними правилами та обмеженнями, що є сильним емоційним потрясінням для дитини.
• Порушення харчування. Недостатність кальцію та магнію в організмі може викликати судомну активність м’язів, зокрема тіки.
• Перевтома. Хронічне недосипання, тривалий перегляд мультфільмів, читання книг при поганому освітленні можуть призводити до підвищення активності різних зон головного мозку із залученням екстрапірамідних систем та до розвитку нервових тіків.
• Спадкова схильність. Останні дослідження вказують на те, що нервовий тік передається за аутосомно-домінантним типом успадкування (якщо в одного з батьків є дефектний ген, то ймовірність успадкування дитиною становить 50 %). Однак наявність генетичної схильності не обов’язково призведе до розвитку захворювання, але шанс виникнення нервового тіку у таких дітей більший, ніж у дітей без генетичної схильності.
Транзиторні тіки проявляються мимовільними моторними рухами або звуками., що тривають не більше одного року. Якщо тіки тривають довше року, то вони є хронічними. Хронічні вокальні тіки в ізольованому вигляді зустрічаються рідко. Серед підтипів перебігу хронічних тиків виділяють ремітуючий, стаціонарний та прогредієнтний. При ремітуючому перебігу періоди загострень змінюються повним регресом симптомів або наявністю локальних одиничних тіків, що виникають на тлі інтенсивних емоційних або інтелектуальних навантажень.
Найбільш важкою формою гіперкінезів у дітей є, без сумніву, синдром Туретта. Його частота становить 1 випадок на 1000 дитячого населення у хлопчиків і 1 на 10 000 у дівчаток. Вперше цей синдром описав Жиль де ля Туретт у 1882 р. як «хворобу множинних тіків». Клінічна картина включає моторні і голосові тіки, дефіцит уваги і обсесивно-компульсивний розлад (ОКР). Синдром успадковується з високою пенетрантністю за аутосомно-домінантним типом, причому у хлопчиків досить часто він поєднаний з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ), а у дівчаток – з ОКР.
До загальноприйнятих критеріїв синдрому Туретта, що наведені у класифікації DSM-5, належать:
• поєднання моторних і вокальних тиків, що виникають одночасно або з різними інтервалами часу;
• повторні тики протягом дня (зазвичай серіями);
• локалізація, кількість, частота, складність і тяжкість тиків змінюється з часом;
• дебют захворювання до 18 років, тривалість більше року;
• симптоми хвороби не пов’язані з прийомом психотропних препаратів або ураженнями центральної нервової системи (хвороба Гантінгтона, вірусним енцефалітом, системними захворюваннями).